ПОКЛЮВА́ТИ, юю́, ює́ш, док., перех.
1. З’їсти, хапаючи дзьобом все або багато чого-небудь (про птахів); подзьобати. Вже поклювали все насіння у нього [соняшника] горобці давно (Сос., І, 1957, 353); Став він [зайчик] півня підкликати: — Треба шашіль поклювати! (Нех., Казки.., 1958, 11).
2. Клювати якийсь час. Пролопотіла по лататті водяна курочка, зупинилась, поклювала щось.. і знову пострибала в ситняк (Мушк., День.., 1967, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 33.