ПОКМІ́ТИТИ, і́чу, і́тиш, док., перех., діал. Помітити. Покмітив князь, що Іван насміхається з нього, і весь спалахнув гнівом (Фр., III, 1950, 148); Баба заговорилася і не покмітила, як станула на ногу Тополюковому сусідові (Черемш., Тв., 1960, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 33.