ПОКОПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. у чому. Шукаючи, перебирати, перевертати, перекладати що-небудь якийсь час. З грошей, що дід йому дав, гривеник тільки й зостався.. Покопався.., знайшов того останнього гривеника (Тесл., Вибр., 1950, 176); Мені треба покопатись у бібліотеках, мушу роздобути писання Макарія (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 219); Вона мовчки покопалася в портфельчику й дістала табель (Сміл., Сашко, 1957, 61).
◊ Покопа́тися в свої́й голові́ (па́м’яті, душі́ і т. ін.): а) обдумуючи, розмірковуючи якийсь час, з’ясувати що-небудь для себе. Сама у своїй голові покопайся, у своїй душі порийся та й спитай себе: чи винувата ти, чи ні? (Мирний, V, 1955, 237); б) спробувати пригадати щось.
2. у чому, коло чого, перен., розм. Поратися біля чого-небудь якийсь час. Я сам швидко захворію, якщо не матиму змоги у вільний час покопатися у себе на городі (Руд., Вітер.., 1958, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 37.