ПОКО́РА, и, ж. Беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.; шаноблива підлеглість. Ні похвальба старших, ні покора нижчих не вдовольняли Максима (Мирний, II, 1954, 130); Цілувати батька в руку — стародавній український звичай, що символізує особливу шану й покору батькові (Смолич, Мир.., 1958, 258); // Поступливість, слухняність, покірливість. Гадюку в пазусі він мусив вигрівати теплом власного тіла, га? Хто ж це? Параска, майже безмовної покори жінка? Одарка? (Ле, Ю. Кудря, 1956, 19); На виду одна покора, одна слухняність, тільки в очах у кожного та в закушених губах Гладун читав приховані насмішки (Гончар, Людина.., 1960, 68); // Непротивлення долі; смиренність. [Неофіт-раб:] «Терпливість і покора» тільки й чув я від вас сьогодні (Л. Укр., II, 1951, 232); На чому будувала в цій ситуації свій авторитет свята церква? На синівському послуху, на страху перед караючою господньою десницею, на рабській покорі (Вільде, Сестри.., 1958, 34); Поет [І. Франко] заперечує буржуазно-клерикальну проповідь покори, примирення з експлуататорським ладом, сподівання «від бога» кращого життя на землі (Іст. укр. літ., І, 1954, 518).
З поко́рою; В поко́рі — покірно, виявляючи покору. Вона з покорою приймала грубість о. Василя (Коцюб., І, 1955, 331); Звикла дівчина в покорі все робить без перекорів (Забіла, У.. світ, 1960, 132); Трима́ти (держа́ти) в поко́рі кого —- примушувати кого-небудь беззаперечно виконувати накази, розпорядження, вимоги і т. ін. На полі ратному бив він ворогів і великих бояр тримав у покорі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 22); Поміщики,.. захопивши собі всю землю, весь час тримали населення в жорстокій покорі (Тич., III, 1957, 519).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 37.