ПОКОРТІ́ТИ, ти́ть, док., безос., кому, кого, з інфін. і без додатка, розм.
1. Кортіти якийсь час. — А це що за стовпи по кручі? .. — Ось побачите. Нехай покортить (Головко, І, 1957, 194).
2. Те саме, що закорті́ти. Мене покортіло чомусь-то побачити, де живуть вони (Коб., III, 1956, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 38.