Слово "покоряти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОКОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОКОРИ́ТИ, рю́, ри́ш, док., перех.

1. Силою встановлювати свою владу, завойовувати країну, місто і т. ін. Імператори [ромеїв], як павуки, висмоктують всі сили з Єгипта, Азії, Європи, мріють вони про ще більше, прагнуть покорити Русь (Скл., Святослав, 1959, 199); Отак вона [фашистська Німеччина] хотіла покорити, рабинею зробити на віки Вітчизну нашу (Гонч., Вибр., 1959, 209); // Примушувати коритися; перемагати. Силі, Що покоряє усіх, не корюся — самотній і дужий (Зеров, Вибр., 1966, 313); * Образно. Погасли вечірні огні; Усі спочивають у сні. Всіх вла́дарка-ніч покорила (Л. Укр., І, 1951, 87).

2. перен. Робити слухняним, опановувати щось, оволодівати чимсь; освоїти що-небудь. Ні! Я покорити її не здолаю, ту пісню безумну, що з туги постала (Л. Укр., І, 1951, 193); Занадто буйне африканське волосся нелегко було покорити паризькому шаблонові (Л. Укр., III, 1952, 711); Слава ж тим, що.. море залізом покорили, повалили гори, скосили ліси і яруги заповнили! (Хотк., II, 1966, 318); Друже мій, за все сильніша дружба Верховину покорила нам! (Шер., Дорога.., 1957, 17).

3. Примушувати коритися своїй волі, своєму впливові. Вірив [Юр], що покорить собі й цю дівчину, як покорив свою долю (Хотк., II, 1966, 98); Мені й тепер трудно розважити, що власне так покорило мене (Л. Укр., III, 1952, 687); // чим і без додатка. Виклика́ти любов, захоплення, довір’я; зачаровувати. Покоряв і чарував [Олдрідж] мистецтвом своїм кращих людей Європи. Зачарував і Тараса Шевченка (Ільч., Серце жде, 1939, 271); Партія чекає від творчих працівників нових значних творів, які покоряли б глибиною і правдивістю відображення життя, силою ідейного пафосу, високою художньою майстерністю (Резол. XXIII з.., 1966, 23); Він на горі єдиним поцілунком розбив труну і щастя оживив, отим єдиним, легким подарунком навік царівну горду покорив (Л. Укр., І, 1951, 225); Навік мене ти, Волго, покорила, ввійшла мені у серце назавжди (Гонч., Вибр., 1959, 258).

Покоря́ти (покори́ти) се́рце чиє — виклика́ти любов у кого-небудь до себе. [Середа:] Вдруге він уже не важився покоряти серця відважних трактористок (Мик., І, 1957, 483); Ви, пані, — ангел, Ви покорили моє серце (Фр., II, 1950, 297); Старий лікар вкрай покорив серце онука (Грим., Кавалер.., 1955, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 38.