Слово "покотом" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПО́КОТОМ, присл.

1. Один біля одного, без певного порядку. На полу.. покотом лежали скулені од холоду троє дітей (Вас., І, 1959, 301); Спати полягали [подорожні] всі покотом на сіні у повітці (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 237).

2. розм. По всій поверхні, на всьому протязі, без перерви; суцільно. Покотом лежали незаймані густі родючі ниви (Кач., Вибр., 1953, 41); Тихо поко́том лежало кругом многоцвітнеє поле (Тич., І, 1957, 105); // Підряд, одного за одним. Покотом же косило тоді дітей — з вулиці в вулицю (Крот., Сини.., 1948, 26).

3. також із прийм. з а, діал. Усі разом. Вони так і заплакали покотом (Федьк., Буковина, 1950, 103); Жінки, діти, чоловіки і старці, всі за покотом виринули з села, щоби не дати панові заняти [ зайняти] пасовиська (Фр., II, 1950, 53).

4. розм., рідко. Котячись. — То покотом, то поповзом, то підскоком таки якось доп’ялась [пані] до порога (Вовчок, VI, 1956, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 41.