ПОКРА́ДЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покра́сти. Тут починалися рахунки за спаш або за якесь покрадене жито (Коцюб., І, 1955, 322); // покра́дено, безос. присудк. сл. [Харко:] Ви знаєте добре самі, що у мене коней покрадено, корова здохла (К.-Карий, II, 1960, 123); // у знач. ім. покра́дене, ного, с. Украдені речі. — Догнати його треба було, затримати й обшукати. Не міг же він десь далеко сховати покрадене (Трубл., І, 1955, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 41.