ПОКРА́ПАНИЙ, ПОКРА́ПЛЕІІИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покра́пати 2, 3. Поклав [Богдан] перед нею її недбало скручені, покрапані парковими дощами конспекти (Гончар, Людина.., 1960, 4); Ось вона полоще батькову сорочку, покраплену де-не-де незмиваними плямами мазуту (Шиян, Баланда, 1957, 18); Можна було сісти на молодій, ще не запиленій пилюкою траві, рясно покрапаній наївними жовтенькими квітами (Гончар, Земля.., 1947, 4); Покраплене ластовинням обличчя хлопчини було зосередженим і серйозним (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 42.