ПОКРАСИ́ТИ1, ашу́, а́сиш, док., перех.
1. Те саме, що пофарбува́ти. А он дивись — з Золотоноші Який [гласний] одмітний від других, — Покрасив в чорне брови (Мирний, V, 1955, 287); Такі ляди коло вікон вицяцькував та покрасив [Хведір Турпак], що всі аж ойкають (Григ., Вибр., 1959, 255); Де тих фарб набрали дівчата, щоб нитки для вишивання покрасити! (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 520).
2. Те саме, що заба́рвити. Ще зелено в полях, ще золото літа не покрасило їх (Гончар, II, 1959, 239).
ПОКРА́СИ́ТИ2, а́шу́, а́си́ш, док., перех.. заст. Надати гарного вигляду, прикрасити; оздобити. * Образно. Чи ти знаєш, рання зірко, Як була ти мені мила, А як стало нині гірко, Що магната покрасила? (Граб., І, 1959, 541).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 42.