ПОКРИВА́ЮЧИЙ, а, е.
1. рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до покрива́ти. Ззаду отари йшов чорний чабан, високий, ще більший од непевного світла, немов міфічний бог, ляскав з пуги і кричав диким, грубим голосом, покриваючим усе: — Гар’я!.. Триш-триш!.. (Коцюб., II, 1955, 16).
2. у знач. прикм., геол. Який покриває щось; верхній. Поставленим вимогам можуть відповідати тільки верстви, що можуть підняти або витиснути покриваючі і підстелюючі породи (Курс заг. геол., 1947, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 46.