ПОКРИ́ВДИТИ, джу, диш, док., перех. Зробити комусь кривду (у 1 знач.); несправедливо поставитися до когось, чогось. Скільки покривдив [писар] бідних людей — страх! (Вас., І, 1959, 96); — Той третій брат, що ніби вас покривдив, Хоч він не дише холодом ніколи, Іде до вас, бо чув, що вам так прикро, І хоче сам побачитися з вами (Крим., Вибр., 1965, 204); [Журейко:] Всі бачили, як він Цю дівчину в селі хотів покривдить, А брат обстав, то він його убив (Коч., П’єси, 1951, 40); // чим, розм. Дати чогось менше, ніж належить. — Та ще й спецодягом нас покривдили, — скаржливо бубонить він до Петра (Гончар, Тронка, 1963, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 47.