Слово "покрикувати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОКРИ́КУВАТИ, ую, уєш і рідко ПОКРИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Кричати (у 1-4 знач.) час від часу. Бувало, літом і зимою Музика тне, вино рікою .. А князь аж синій похожає, Та сам несмілих наливає, Та ще й покрикує «віват!» (Шевч., II, 1963, 25); Серединою вулиці, підскакуючи на вибоїнах, мчали санки, покрикували візники, тендітно дзвеніли дрібні дзвіночки на упряжі (Збан., Сеспель, 1961, 258); Уночі сови та сичі покрикували у йому [палаці] на всю околицю (Мирний, III, 1954, 293).

2. на кого і без додатка. Кричати час від часу на когось, примушуючи щось робити; командувати ким-небудь, підганяти когось, розпоряджатися. Мовчки, похмуро їв він хліб з часником та часом сердито покрикував на дітей (Коцюб., І, 1955, 438); Майже рівночасно з жінками перестали стукати й молотники. — Ану, живо один з другим! Рушайтеся! Рушайтеся! — покрикали панські доглядачі (Фр., III, 1950, 271); Опинившись на небезпечному посту, він якось увесь зібрався, швидко прохмелився і покрикував уже на свого підручного енергійно і владно (Гончар, III, 1959, 150); Кирило покрикував на конята, а сам ішов за боронами, піднімав їх час від часу і вибирав кільчастий дріт, що зачіплювався за зубки (Ірчан, II, 1958, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 48.