ПОКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. Кричати якийсь час. Отак поспорять, покричать.. та й розійдуться (Мирний, І, 1949, 184); Покричав [Оленчук], побушував і знову ліг, замовк надовго (Гончар, II, 1959, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 49.