ПОКРЯ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., розм. Крякати злегка або час від часу. Я приніс залізну лопату, він поплював на руки і, покрякуючи, став глибоко всаджувати ногою заступ у жирну землю (Горький, Дитинство, 1947, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 54.