ПОКРІ́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і ПОКРІПЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПОКРІПИ́ТИСЯ, плю́ся, пи́шся; мн. покріпля́ться; док., розм.
1. Те саме, що підкрі́плюватися. Сенько, ще в одежі дурноватого [дурнуватого] Прокопа, покріплявся хлібом (Фр., VIII, 1952, 316); Пошукай-но чого смачненького з’їсти. Сама покріпишся, та й я коло тебе (Свидн., Люборацькі, 1955, 59).
2. Те саме, що змі́цнюватися. На Україні, в Кам’янці, де Пушкін не раз гостював і бував учасником сміливих розмов майбутніх декабристів, цей [волелюбний] дух іще покріпився (Рильський, III, 1955, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 51.