ПОКУМА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і ПОКУМИ́ТИСЯ, млю́ся, ми́шся; мн. покумля́ться; док., з ким і без додатка. Стати кумами. Покумався бідний селянин з багатим (Україна.., І, 1960, 48); А тобі хотілося з паном яким покуматись? — не то в жарту [жарт], не то з докором спитав Яків (Мирний, IV, 1955, 67); Покумались вони років вісімнадцять тому (Ряб., Золототисячник, 1948, 45); — Найбільші вороги — сусіди ваші навколо — вже й покумились, й посваталися (Л. Янов., І, 1959, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 55.