Слово "покурити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОКУРИ́ТИ 1, курю́, ку́риш, док.

1. перех. і без додатка. Курити якийсь час (див. кури́ти1). [Тиміш:] Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький тютюнець (Вас., III, 1960, 65); Сусіди побідкалися, покурили, порозходились (Гончар, Таврія.., 1957, 516).

Покури́ти лю́льку (калья́н і т. ін.) використати для куріння якийсь час люльку, кальян і т. ін. Покуримо люльки, щоб дома не журились (Номис, 1864, № 12604); Покури́ти тютю́н (цига́рку і т. ін.) курити якийсь час тютюн, цигарку і т. ін. — За що ж такого діда обзивати? З ним тютюнцю покурити, побалакати (Тют., Вир, 1964, 324).

2. перех. Викурити всі цигарки, сигарети і т. ін. або багато цигарок, сигарет і т. ін.

3. неперех., перев. із запереч., перен., розм. Про неможливість здійснити що-небудь. [К о н о н:] Стій, словами ласкавими не силкуйся мене замовити, не покуриш! (Кроп., II, 1958, 502); — Чортового батька покуре [покурить]! — одказав гордо Пищимуха. — Він дума, що як він становий, то й хитрий (Мирний, IV, 1955, 384).

ПОКУРИ́ТИ2, рю́, ри́ш, док.

1. перех. і без додатка. Курити якийсь час (див. кури́ти2).

2. неперех. Те саме, що покади́ти. Кинулася Настя хату прибрати і сіни упорати, а Наум засвітив свічечку і ладаном покурив (Кв.-Осн., II, 1956, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 56.