ПОКУ́ТНІЙ, я, є. Який знаходиться на покутті чи біля покуття. Як у хату увійшла, припала [Катря] на лаві, схилившись на покутнє віконечко (Вовчок, І, 1955, 218); Бараболя.. спішить до своєї невеличкої кімнати, підіймає з покутнього косинця образ святої Ганни і дістає з-під нього кілька списаних цифрами аркушів (Стельмах, II, 1962, 279); // Признач. для покуття. Покутній вінок; // Який здійснюється, відбувається і т. ін. на покутті. На однім крилі [стола] й на другім розмова ішла тихше; а все ж на веселих обличчях гостей можна було помітити, що покутня радість крайком зачепила й їх (Мирний, II, 1954, 277); * Образно. Зачинилось в Україні Покутнє віконце, Заховалось під землею Українське сонце. Умер кобзар! (Пісні та романси.., II, 1956, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 57.