Слово "покірний" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОКІ́РНИЙ, а, е. Який завжди підкоряється, не суперечить, поступається в усьому; слухняний. А вже він такий був покірний та слухняний — що б йому жінка не звеліла, чи воно до ладу, чи ні, то так саме й зробить (Стор., І, 1957, 36); Покірне телятко дві матки ссе (Укр.. присл.., 1955, 237); // кому. Який виконує волю кого-небудь, слухається когось. — Я буду тобі покірна, поважатиму тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 351); // чому. Який не може чинити опір чому-небудь, нездатний перебороти щось; підвладний. За селом над свіжою ямою стоїть, покірна долі, тиха й добра Федорченкова мати (Довж., І, 1958, 57); // Власт. слухняному, поступливому. Покірна вдача; // Який виражає покору. Стрічаюсь з її очима. Такі покірні, благаючі і невинні! (Коцюб., II, 1955, 420); // поет. Який легко піддається дії кого-, чого-небудь. Дай тоді швидше наклепані коси, Жниво покірне клади у покоси (Щог., Поезії, 1958, 220); // поет. Підвладний людині. Моя Батьківщина — удар молотка І руль тракториста невтомний, І скелі розбиті, й покірна ріка, Комбайни і домни (Рильський, І, 1956, 166); Закрутила турбіни в бурун нашій волі покірна вода (Сос., І, 1957, 491).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 25.