ПОЛА́ДИТИ, джу, диш, перех. і неперех. Док. до ла́дити. [Сербин:] Не поладили ми з ним [з Олексою] іще на Січі, та й досі не змирились (Вас., III, 1960, 34); — А щодо згоди, то правду кажеш, Васильку, зятю мій дорогий: відколи світ світом, ще такого не було, щоб українець з росіянином поладити не могли! (Вільде, На порозі, 1955, 250); — Не турбуйтесь, отамане, барабан поладимо!.. Як новий буде (Баш, Надія, 1960, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 58.