ПОЛАДНА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. перех. і неперех. Док. до ладна́ти 1-5. Чи поладнають, чи зрозуміють уже один одного — ці двоє старих товаришів? (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 249); Ломить свій гнів і гордість чоловік, ще надіючись, що можна миром поладнати з паном (Стельмах, I, 1962, 421); Подаючи зламане кайло, коваль сказав: — На, Софроне, поладнай (Бойч., Молодість, 1949, 33); На партбюро неодмінно вирішили: — дітям-сиротам, удовам, інвалідам першою чергою хатини поладнати (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 43); Обережно поладнала [мати] подушку, зняла пір’їнку з голови і тихо, щоб не розбудити його [Андрія], вийшла з кімнати (Гур., Наша молодість, 1949, 76).
2. перех. Те саме, що нала́годити. Ольга буде зо мною, — вона так поладнала свої справи, щоб могти виїхати зо мною на довший час (Л. Укр., V, 1956, 342); — Це вже факт, коли я кажу. Я з лісничим такі справи поладнаю (Шиян, Баланда, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 58.