ПОЛА́ПАТИ, аю, аєш, перех. і без додатка,
1. Док. до ла́пати. Вона [Кайдашиха] полапала рукою тім’я — високий очіпок поламався й увігнувся (Н.-Лев., II, 1956, 318); Климко, нагнувшись, полапав свій власний мішок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 209); Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, — каже [Черевань] кобзареві. — Ось на лиш полапай, яке тут диво (П. Куліш, Вибр., 1969, 62).
2. док. Лапати якийсь час. Постояв [Свирид], постояв, полапав трохи двері — двері в їх славнії — дубовії — та й повернув на греблю (Вовчок, VI, 1956, 265).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 60.