ПОЛА́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полата́ти. Повмивані, у білих вишиваних сорочках, в чепурно полатаних чобітках павами походжали [криничанки] біля води (Гончар, І, 1959, 40); Нур засунув руку в .. полатаний парусиною Голдин кошик, помацав: що там (Ткач, Арена, 1960, 16); Зокола хата обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько; зверху полатана (Мирний, II, 1954, 59); [Батура:] Я шукав тебе, відповіли — безвісти пропав. [Вітровий:] Живу. Правда, дуже полатаний, але живу (Корн., II, 1955, 211); // у знач. прикм. Бреде [Кобзар].. селом, На плечах полатана свита (Манж., Тв., 1955, 54); Повісивши через плече полатану торбину, Тамара підійшла до гурту чоловіків (Хижняк, Тамара, 1959, 40); * Образно. Тепер іноді й селянській долі завидував Погиба: яка не буде влада, а цей полатаний дядько залишиться на Україні, матиме сякий-такий закуток, і, гляди, дочекається своєї землі (Стельмах, II, 1962, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 60.