ПОЛА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.
1. з ким, між ким і без додатка. Док. до ла́ятися. Знов обійшов [Саїд Алі] установи, де слід і полаявся в міру… (Ле, Міжгір’я, 1953, 21); Полаялись за масляні вишкварки (Номис, 1864, № 3513); Ївга полаялася з Тимофієм та й до ворожки ходила, щоб помирила (Мирний, III, 1954, 32); — Хведір полаявся з матір’ю і оженивсь на дочці нашого сусіди (Стор., І, 1957, 91); Ганна сторопіла, бо ще не бачила свого чоловіка таким несамовитим. Видно, полаявся з кимось (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 5).
2. Лаятися якийсь час. Посердився старий, полаявся та нічого не вдієш, — прийняв [дочку] з зятем до себе (Мирний, III, 1954, 211); Часом дівчина переконувала себе, що нічого страшного не буде, полається пані графиня, погримає, може, й заміриться ціпком, але ж не з’їсть її… (Донч., III, 1956, 63).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 61.