ПО́ЛИ́ВКА, и, ж.
1. Рідка приправа, яку додають у страву для поліпшення її смаку; підлива, соус. Із моєї сипанки смачна страва буде, Поливку і маслечко дадуть добрі люди! (Гл., Вибр., 1951, 233); [Xуса:] Краще йди сама в пекарню і розкажи, як треба готувати ту поливку до риби, по-саронськи (Л. Укр., III, 1952, 183).
2. діал. Юшка, суп. Я тобі, Іванку, курку зарізала на поливку (Томч., Жменяки, 1964, 260); Заходить він до кухні, а там на столі стоїть страва: по́ливка, м’ясо, ще до того й кухоль пива (Калин, Закарп. казки, 1955, 60).
ПОЛИ́ВКА, и, ж., розм. Те саме, що полива́ння. Там [у палісаднику] якраз відбувалася вечірня поливка квітів (Смолич, І, 1958, 63); При коренях молодих дерев ще не висохла від поливки земля (Кучер, Чорноморці, 1956, 433).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 67.