Слово "полинути" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОЛИ́НУТИ, ну, неш, док., поет.

1. Легко, плавно полетіти (про птахів, комах і т. ін.). Вони [голубки] знялися з місця й полинули через озеро (Н.-Лев., III, 1956, 291); Кравчина випускає гусей. Тривожно і радісно злетіли сірі гуси вгору і полинули, полинули… (Довж., Зач. Десна, 1957, 605); * Образно. І болящеє, побите Серце стрепенеться.. І полине голубкою Понад чужим полем (Шевч., II, 1963, 64); // Почати переміщатися, пересуватися в просторі (про літаки, ракети і т. ін.) Далеко позаду літака зринає він, той потужний реактивний гуркіт. Літак полинув сам по собі, а гуркотіння живе окремо від нього, живе, мов згадка про його політ (Гончар, Тронка, 1963, 200).

2. Легко, плавно попливти. Зашипів затужавілий пісок під човнами, і два човни, як два селезні, тихо полинули по воді (Н.-Лев., І, 1956, 54); // Почати текти. Я трудом наближаю Той радісний час, Коли води каналом Полинуть до нас (Нагн., Вибр., 1957, 150).

3. Поїхати, піти, побігти куди-небудь. — Добре, добре, моя рибонько! Я тебе візьму з собою: під’їду кіньми під садок пізненько, а ти вийдеш до мене через сад, та й полинемо далеко, далеко! (Н.-Лев., III, 1956, 156) [Василь (іде вулицею, співаючи):] Ой, накину свитину на спину, Таки до дівчини на всю ніч полину (Кроп., II, 1958, 115); // Вирушити, відправитись куди-небудь. В які незвідані краї Полинуть правнуки мої? (Мур., Осінні сурми, 1964, 5); * Образно. Думка послухала мене і полинула в давній час у допотопний дикий бір (Мак., Вибр., 1954, 143); // Стрімко поїхати, побігти і т. ін. — Баскі гусарські коні, .. як на крилах, полинули по чудовій м’якій дорозі (Н.-Лев., III, 1956, 142); Вона, як стріла, полинула до пенька, на котрому сидів Пилипко (Мирний, IV, 1955, 306); Нарешті автомобіль виплутався з Уч-Каргала і, подвоївши швидкість, полинув новим, тепер тільки наїждженим шляхом (Ле, Міжгір’я, 1953, 155).

4. Почати розповсюджуватися, поширюватися в просторі (про звуки, світло, запахи і т. ін.). В теплому повітрі полинули солодкі пахощі розпареної ріллі, торішнього зіпрілого листя (Речм., Весн. грози, 1961, 82) — Гей стережися! — знову полинув Зіньчин голос (Шиян, Баланда, 1957, 11); Спів полинув над островом, над берегами (Донч., Ю. Васюта, 1950, 217); // Почати поширюватися серед людей (про вісті, чутки і т. ін.) Далеко полинула слава про Жижку і його відважну дружину (Рад. Укр., 5.XII 1953, 3).

5. Почати швидко проходити, протікати (про час події і т. ін.). Десь під крильми журавлиними Літо полинуло зморене (Гірник, Сонце.., 1958, 46); Дні холодні полинуть за днями догорать горобини вогнем.. (Сос., Щастя.., 1962, 197).

$ Поли́нути ду́мкою (думка́ми, мрі́ями і т. ін.) думаючи, уявляти себе де-небудь в іншому місці. Правда нам світитиме крізь хмари, Ми ж далеко думкою полинем (Л. Укр., І, 1951, 351); Вулицею проїхали автомашини, навантажені цеглою, і Михайло мимоволі полинув думками в Каховку (Зар., Світло, 1961, 67); Онук, закинувши руки за потилицю, полинув мріями своїми знову до Індії… (Вол., Самоцвіти, 1952, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 68.