Слово "полишати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОЛИША́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ПОЛИШИ́ТИ, лишу́, ли́шиш, док., перех., розм.

1. Вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь; залишати (у 1 знач.). Маріквіта вийшла, а вийшовши, полишила в кімнаті китицю з гранат (Л. Укр., III, 1952, 385); Полишивши дружкам гільце і молоду, якій тепер належало ліпити вареники для бояр, Марта з Меланею поспішили в хату до Колибердів (Смолич, Мир.., 1958, 26); // Вирушати, покидаючи тимчасово або назавжди кого-, що-небудь. Розумів [Данило], що батька з матір’ю не хоче полишати Анна (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 288); З болем у душі полишали [бійці] рідну землю, але в серці берегли надію (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 5); — Ти пішов, а мене саму полишив… З ким же я буду тепер газдувати..? (Коцюб., III, 1955, 353); // Зберігатися, не зникати. Оптимізм Лопе де Вега.. не полишав його навіть у відображенні трагічних ситуацій (Літ. Укр., 8.I 1963, 4).

◊ Полиша́ти (полиши́ти) за собо́ю кого, що: а) рухаючись уперед, віддалятися від кого-, чого-небудь. Другого дня вже й.. сапальниці полишали за собою довгі рядки підсапаних буряків, а Олександра лише здалека манячіла червоною хусткою, поспішаючи на роботу (Коцюб., II, 1955, 60); б) випереджати, перевершувати.

2. Давати можливість розпоряджатися чим-небудь. Щодо об’єму томиків, то справу цю з дорогою душею полишаю Вам (Коцюб., III, 1956, 205); // на кого. Доручати комусь піклуватися про кого-, що-небудь. При війську треба служити 2-3 роки без перерви,.. полишати поле й хату на жінку й діти (Коб., II, 1956, 12); // кому. Заповідати кому-небудь щось. Доробився він у тих лісах та на воді до того, що царинки свої позадовжував [заборгував], дітей не в силі вивінувати [наділити приданим] хоч так, як його дєдьо [батько] йому по смерті своїй полишав (Круш., Буденний хліб.., 1960, 242).

Полиша́ти (полиши́ти) спа́дщину (спа́док, у спа́дщину, в спа́док) — те саме, що Залиша́ти (залиши́ти) в спа́дщину (у спа́док) (див. залиша́ти). [Мартіан:] Палкий мій друг своєму сину і щире серце в спадок полишив (Л. Укр., III, 1952, 298).

3. Бути причиною появи, виникнення чого-небудь, спричиняти щось; залишати (у 3 знач.). Зовсім відмінні почування полишила ця розмова в серці Регіни (Фр., VI, 1951, 240); Зникнення Зіни і зустріч з Лебедем чомусь в однаковій мірі скаламутили душу і полишили в ній якісь недобрі передчуття (Баш, На.. дорозі, 1967, 222); Творча діяльність Горького полишила свій вплив у всіх галузях культури українського народу (Вітч., 3, 1968, 133).

4. Зберігати, відкладати щось для кого-, чого-небудь; залишати (у 4 знач.). Ватаг полишив ще на закуску [худобі] невеличкі, не дуже збиті худобою ділянки паші (Гжицький, Опришки, 1962, 174).

5. також з інфін. Переставати займатися чим-небудь, припиняти щось робити; залишати (у 7 знач.). Він доносив князеві, що полишає службу через те, що літа й здоров’я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Л. Укр., III, 1952, 513); Антон Платонович полишив усе на світі і з пристрасною енергією взявся за ескіз нової картини (Вол., Озеро.., 1959, 169); // Відмовлятися від чогось, забувати про щось. Ой полишив білий хлопець Маріку любити (Сл. Гр.); // перен. Припиняти використання чогось. Полишити гніздо.

6. Зберігати в якому-небудь стані, положенні і т. ін. За арештантами й ключник увійшов до кузні, полишаючи двері за собою відхилені (Фр., VI, 1951, 176); Письменник [П. Козланюк] не полишає героя в сфері родинних інтересів, індивідуалістичних прагнень самотужки вибитися з бідності (Рад. літ-во, 5, 1964, 65); // Не займати, не знищувати. Чи ти наважишся що відповісти, чи будеш тікати, — Битимуть, знай, все одно. А потім почнуть позивати, Гніватись будуть… Щоправда, і бідний у нас не без права: Може, наприклад, благати, щоб зуби йому полишили (Зеров, Вибр., 1966, 355).

ПОЛИША́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех. Залишити всіх або багатьох, все або багато чого-небудь; позалишати. Ой посію, співаночки, довгими нивами, ой умиюся за вами дрібними сльозами. А як мені добре буде, я вас позбираю, а як з мужем лихо буде, я вас полишаю (У. Кравч., Вибр., 1958, 123); Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Кобр., Вибр., 1954, 158).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 71.