ПОЛКОВО́ДЕЦЬ, дця, ч. Воєначальник, який керує великими оперативно-стратегічними військовими з’єднаннями. З козака-рубаки, вольового і сміливого,.. Іван Богун в ході визвольної війни [на Україні] виріс у видатного полководця (Іст. УРСР, І, 1953, 253); Він [М. В. Фрунзе] був одним із тих нових народних полководців, що їх висунула революція і які, опинившись на найвищих постах, весь час пам’ятали, що передусім кожен із них комуніст, революціонер (Гончар, II, 1959, 407); В Тульчині і неподалік Тульчина проживав славетний російський полководець О. В. Суворов (Цюпа, Україна.., 1960, 250); * Образно. Був [С. М. Ейзенштейн] великий полководець у мистецтві, за яким ішли як у бій (Мист., 1, 1961, 21); * У порівн. А господиня походжала круг столу, все вдесяте перевіряючи, ніби полководець перед вирішальним боєм (Собко, Справа.., 1959, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 87.