ПОЛОВИ́НИТИ, ню, ниш, недок.
1. перех. Те саме, що переполови́нювати. Вона прислала князеві письмо [лист], в котрім писала, що Павлушка щодня п’янствував і половинив гроші, котрі йому видавались на базар (Збірник про Кроп., 1955, 40); * Образно. Він краще воліє бути самотнім, аніж обмежене і випадкове в житті щастя половинити між другом і собою (Ле, Міжгір’я, 1953, 28).
2. неперех., рідко. Сягати до половини (у 2 знач.). Вже половинили жнива, Не вийшла в поле удова, Бо на руках дитя вмирало (Нагн., Вибр., 1957, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 88.