Слово "половці" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПО́ЛОВЦІ, ів, мн. (одн. по́ловець, вця, ч.; половча́нка, и, ж.). Тюркський кочовий народ, який в XI— XIII ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, включаючи Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця. Київ не раз грабували й палили печеніги і половці (Панч, В дорозі, 1959, 264); Десь на горі спалахнув вогонь.. Це означало сполох, так часто робили, коли до Києва наближались половці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 54); * У порівн. Всю весну й літо в рейдах, кочує [Махно], як половець, ніколи не знає сам, де ночуватиме, куди сягне завтра й позавтра (Гончар, Таврія.., 1957, 621).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 89.