ПО́ЛОГ, у, ч.
1. Те, чим закривають що-небудь, завішуючи чи покриваючи його. Обстанова: спальня сотничихи; в кутку ліжко з пологом; кругом дивани й дзи-глики (Стор., І, 1957, 288); Невеличка хаточка розбита була надвоє зеленим пологом (Мирний, III, 1954, 290); Моряки подарували щасливим батькам гарненьку поліровану колиску роботи корабельного тесляра з величезним тюлевим пологом від комашні (Тулуб, В степу.., 1964, 343); * У порівн. А там знизу, з лук Пслових, білим курищем здіймається туман, піднімається вгору, чіпляючись за дерева, за траву і, наче білим пологом, прикриває її [зеленої гірки] ноги (Мирний, IV, 1955, 168).
2. перен., поет. Те, що огортає, окутує, обволікає собою. У повітрі тихо; туман чи кіптяга зависли у ньому, здіймаються над степом димчатим пологом (Мирний, IV, 1955, 321).
∆ По́лог лі́су (дере́в, наса́джень і т. ін.) — з’єднані крони дерев майже однакової висоти. Крони їх [дуба і вільхи] розміщувалися помітно вище над пологом навколишнього лісу (Укр. бот. ж., XVII, 1, 1960, 87); Скумпія — посухостійка і світлолюбна рослина, однак вона розвивається і під пологом інших деревних порід (Наука.., 7, 1956, 21).
3. рідко. Те саме, що поло́ги (див. поло́ги1). Ходить, блудить нещасливий В далекій дорозі… А там жінка молоденька Лежить у полозі (Рудан., Тв., 1956, 84); Сільська дячиха погадала собі, як вона третього дня по полозі вже сапала на городі (Хотк., II, 1966, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 90.