Слово "полонити" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ПОЛОНИ́ТИ, лоню́, ло́ниш, недок. і док., перех.

1. Насильно захоплювати кого-небудь під час воєнних дій. Злі татари набігали, Мужа й жону зарубали, Мале дівча полонили, Тільки хлопця не вловили (Кост., І, 1967, 91); Загін під командуванням генерал-майора Дорохова.. полонив триста чоловік (Кочура, Зол. грамота, 1960, 333).

2. Силою війська підкоряти, загарбувати, завойовувати. — Чутка є, що цар хоче Весь світ полонити (Шевч., І, 1963, 302); Радянських просторів, земель неозорих Не зміг полонити розлючений ворог (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 150).

3. перен. Підкоряти своєму впливові. Мені дивно, що я усе помічаю, хоч горе забрало мене цілком, полонило (Коцюб., І, 1955, 414); Страх міцно полонив Сахно (Смолич, І, 1958, 79); // Справляти надзвичайно приємне враження; зачаровувати. Чимсь вона полонила мене, сьогодні й сам не можу сказати чим (Вільде, Винен.., 1959, 6); Який він, справді, Київ цей! Якою Красою він навік нас полонив! (Рильський, І, 1956, 301); Поет [А. Малишко] полонить непідробною щирістю, різноманітністю тематики, багатим запасом мелодій, яскравістю національних рис (Рад. літ-во, 7, 1967, 46).

Полони́ти се́рце чиє — дуже сподобатися кому-небудь. Ось молодий Ацамаз і побачив красуню. Серце юнацьке одразу вона полонила (Перв., З глибини, 1956, 260).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 94.