ПОЛОСКА́ТИ, ощу́, о́щеш, недок.
1. перех. Промивати білизну, одяг і т. ін., занурюючи їх у воду й водячи з боку в бік. Дівчина там [на кладці] молодая, В хвилях полоще вона полотно (Гр., І, 1963, 45); Вона.. назбирала купу різного шмаття, визолила його і, склавши на санчата, повезла полоскати на Ташань (Тют., Вир, 1964, 518); * Образно. Надбережні корчуваті верби полоскали свої свіжі віти в запіненій, мутній.. воді (Ле, Наливайко, 1957, 396); // Злегка обмивати щось не дуже забруднене, обдаючи з усіх боків чистою водою. Марія і Софійка.. полоскали запорошені в дорозі бідони для молока і наспівували (Мур., Бук. повість, 1959, 284); // Після миття обдавати що-небудь чистою водою.
2. перех. Промивати для очищення, освіження або з лікувальною метою рот, зуби і горло. — Спрага була такою нестерпною, що я наказав усім полоскати морською водою рота (Кучер, Голод, 1961, 206); Полощу зуби наваром дубової кори (Збан., Єдина, 1959, 200).
3. перех., розм. Робити мокрим кого-, що-небудь; поливати. Це шумлять сосни. Полоще їх дрібний, дошкульний дощ… (Кол., На фронті.., 1959, 66); // Омивати що-небудь. Річки.., граючись, полоскали береги (Ле, Опов. та нариси, 1950, 22).
4. перех., перен. Коливати, розвівати що-небудь (про вітер). Вітерок [вітерець] полоскав хвилями пітний чуб Прокопцеві (Вас., II, 1959, 258); Вітри полощуть прапори у сонячній блакиті (Дор., Три богатирі, 1959, 83); Коли б їх [друзів] зібрати на площі, Де вітер знамена полоще, Де вільний, небачений простір — І то б не вмістилися гості (Бичко, Вогнище, 1959, 136).
5. неперех., перен. Те саме, що полоска́тися 4. Світить вогнем Хрещатик, прапор в вітрах полоще (Мал., Любов, 1946, 24).
6. перех., перен., розм. Дуже бити. Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (Вас., III, 1960, 341).
$ Полоска́ти пови́вач див. пови́вач.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 96.