ПОЛОХЛИ́ВИЙ, а, е. Який легко полохається. — Ху!.. Бодай вас, Хомо, як налякали.. Я, знаєте, тепер такий полохливий, що й тіні своєї боюся (Коцюб., II, 1955, 34); Йому здалося, що перед ним стала якась гайова царівна,.. гарна, як квітка, легенька й полохлива, як пташка (Гр., II, 1963, 331); — Дика антилопа, полохлива лань довірливо пасеться в сусідстві з могутнім бізоном та зубром… (Гончар, Таврія, 1952, 134); Його.. приваблюють неозорі степи, над якими горить ясне сонце, дзвенять пісні птахів, свистять полохливі ховрахи (Грим., Кавалер.., 1955, 13); * Образно. Без вітру шумів полохливий лист на осиках (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 510); // Який виражає страх, переляк. Вся її постать нагадувала ящурку [ящірку], — тонка, гнучка,з меткими і разом полохливими рухами (Л. Укр., III, 1952, 714); Едельвейс.. походив по кімнаті, а за ним снував полохливий Квасників погляд (Кулик, Записки консула, 1958, 227); // Пройнятий страхом, переляком. Може, совість, завжди спізніле, а в неї ще й полохливе відчуття життєвих норм (Ле, Міжгір’я, 1953, 36); * Образно. Лампа блідо горіла і блимала, полохливий присмерк товпився по кутках (Коцюба, Перед грозою, 1958, 202); // Сповнений занепокоєння, хвилювання і т. ін.; неспокійний, тривожний. Стара статечна зайчиха обдурила за свій п’ятирічний полохливий вік не одну пару собак (Коп., Як вони.., 1948, 8).
Не з полохли́вих; Не [з] полохли́вого деся́тка — сміливий, небоязкий. Парубок був не з полохливих — Та що це таке?.. Бить будете мене? — сміливо казав він (Вас., Незібр. тв., 1941, 181); Вискочив наперед з вилами в руках Левко. Та підлітки були не з полохливого десятка. Дрючки і вила вмить схрестилися (Грим., Кавалер.., 1955, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 99.