ПОЛОХЛИ́ВО. Присл. до полохли́вий. Він виглянув у сіни, причинив двері й усе полохливо оглядався на всі боки (Н.-Лев., III, 1956, 156); Даремно ворог б’є на сполох полохливо, — його безсилий дзвін стихає на горах… (Сос., І, 1957, 53); * Образно. На осяяне поле впали од копиць тіні і полохливо тремтять (Коцюб., II, 1955, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 99.