ПОЛУ́МАЦЬОК, цька, ч., заст. На Україні у XVII — XIX ст. — міра ваги сипких тіл, що дорівнювала близько 31 кілограма; // Низька широка, подібна до миски, посудина, що має таку міру. Давав полумацьок вівса (Сл. Гр.); * У порівн. Бідні були дівчата. Без.. маєтку,.. без уроди, якісь косоокі, з великими губами, низенькі, як полумацьки (Фр., III, 1950, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 101.