ПОЛУ́ПЛЕНИЙ, а, е, розм. Який полупився (у 1 знач.). То був низенький, опецькуватий хлопець з круглим, як паляниця, засмаженим і полупленим на сонці лицем (Вас., І, 1959, 149); Ми рушили до крамнички, яку тут чомусь звали «Голубим Дунаєм», хоч вона була й зовсім не голуба, а зелена та ще й полуплена (Збан., Мор. чайка, 1959, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 103.