ПОЛУ́СКАТИСЯ, ається, док., розм. Луснути в багатьох місцях. — Тихоне, Тихоне!.. Ти спиш, а твій млин мелеться, аж стугонить. Мерщій іди та спини, а то до ранку або згорить, або каміння полускається к лихій годині (Вас., І, 1959, 196); Іван дивився, як розійшлися кола на воді, як полускалися бульбашки піни… (Собко, Звич. життя, 1957, 133); // Розтулитися, розпуститися (про пелюстки квіток, бруньки і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 104.