ПОЛУ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех.
1. Обчистити від шкаралупи, лузги все або багато чого-небудь. Я дам йому [Чижу] зернят, він полущить їх у мене на долоні (Коп., Як вони.., 1948, 86).
2. Закінчити лузати все або багато чого-небудь (насіння, горіхи і т. ін.). Тільки й думала [Мар’я], щоб швидше те насіння полущити (Мирний, III, 1954, 235).
3. також без додатка. Розпушити верхній шар грунту для збереження вологи і знищення бур’янів. Гнат поставив сторчма пальці і копнув ними землю, але вогкого шару звідти не добув. — Якби ж було чим полущити, — вирвалось у нього вголос, — то би й зародило! (Панч, В дорозі, 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 104.