ПОЛЮБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., розм.
1. Ставитися до кого-, чого-небудь з симпатією; відчувати прихильність до когось, чогось. Усім серцем полюбляти Вчіться ближнього, З тяжких злиднів визволяти Неспроміжного [неспроможного] (Граб., І, 1959, 117); Вони [дівчата] полюбляли Юрка за товариську вдачу, за буйний, але завжди справедливий норов, за вміння грати на всякому інструменті (Стельмах, І, 1962, 55); Сашко Птаха любив птиць. Особливо полюбляв він веселих і ніжних голубів (Смолич, Світанок.., 1953, 12).
2. також з інфін. Мати інтерес, потяг до чого-небудь. Пісні Савка дуже полюбляє, але голос подає тільки десь у полі, на самоті (Грим., Незакінч. роман, 1962, 7); Дядько Оксентій дуже полюбляв нові слова, які густо пішли в народ від дня революції, і в розмові вживав їх для солідності (Смолич, Мир.., 1958, 43); Полюбляв він [Северко] сидіти десь у закутку та щось майструвати (Іщук, Вербівчани, 1961, 7); // Надавати перевагу чомусь. Безділля полюбля нездара, Лякають ледаря турботи. Для трударя ж найтяжча кара — Позбавити його роботи (Воскр., Подивись.., 1962, 25); // також з інфін. і з додатком; часто із запереч. часткою не. Відчувати задоволення від чого-небудь. — Що було, то минулося, — присоромила Груня молодицю, яка полюбляла зазирати під чужу стріху (Горд., II, 1959, 331); Полоття хлопець не дуже полюбляв (Мас., Роман.., 1970, 47); // з інфін. і з додатком. Мати нахил, пристрасть до чого-небудь. Гопкало, звичайно, не геній, але… Добре хоч те, що не полюбляє спиртного (Руд., Остання шабля, 1959, 122); Левко.. достогибелі полюбляв галушки з кришениками старого сала (Стельмах, І, 1962, 96); Кузьма Кирилович полюбляв говорити по-вченому (Вишня, II, 1956, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 105.