ПОЛЮБО́ВНИЦЯ, і, ж., розм. Те саме, що коха́нка 1. [Палажка:] Ти ж панська полюбовниця, чи зручно ж тобі об Юркові думати? (Кроп., III, 1959, 57); Багато енергії, неприємностей, нещастя коштувала йому ця молода, ефектна вдова.., яка нізащо не бажала стати просто полюбовницею матроса, а вимагала церковного шлюбу (Ю. Янов., Мир, 1956, 108).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 105.