ПОЛІВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. полівля́ть; док.
1. неперех. Їдучи, йдучи, відхилитися ліворуч. * Образно. — Скоро лиш одною ногою полівиш, щоб зійти на пагубну дорогу, ого, вже тебе той терен [сумління] зашпигає, і ослабить, і заглушить твою лиху силу (Фр., IV, 1950, 397).
2. перех. Спрямувати щось ліворуч. Полівити поводи.
3. неперех., безос., кому, діал. Полегшати. Йому полівило (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 72.