ПОЛІ́П, а, ч.
1. зоол. Кишковопорожнинна тварина, що на одному кінці має присоски, якими прикріплюється до нерухомого предмета, а на протилежному кінці — рот. Йому здавалось, що до боку його причепився якийсь поганий слизняк, поліп, холодний та ціпкий (Фр., III, 1950, 441); * У порівн. Тихо й звільна, мов величезний поліп, рухались також усі інші частини машини (Фр., VI, 1951, 254).
2. мед. Патологічний гладкий або ворсинчастий утвір, що прикріплюється ніжкою до слизової оболонки. У Мусі знов поліп у вуху [у вусі] відновився (Л. Укр., V, 1956, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 76.