ПОЛІ́ПШУВАЧ, а, ч. Той чи те, ким або чим поліпшується хто-, що-небудь. Використовується [донська порода коней] як поліпшувач місцевих верхових і робочих коней (Колг. енц.. І, 1956, 608); Зерно сильних пшениць використовують як поліпшувач борошна слабких пшениць (Хлібороб Укр., 8, 1966, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 78.