ПОЛІРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Технологічно обробляти поверхню чого-небудь, надаючи їй надзвичайного блиску. Їх [пластмаси] можна обточувати й різати, зварювати й клеїти, пресувати й відливати у форми, шліфувати й полірувати (Наука.., 2, 1959, 27); Коло тераси під квітучим каштаном червонодеревець Карпо Карпович Морж полірує стіл (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 5); * Образно. Катерина Мироненко чистить і полірує до мармурового блиску попелясту сименталку на кличку Дрофа (Вол., Місячне срібло, 1961, 231); // під що. Обробляти поверхню чого-небудь з метою надати їй вигляду якого-небудь природного матеріалу. Полірувати під дуб.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 78.