ПОЛІТРУ́К, а́, ч., іст., розм. Те саме, що політкерівни́к. З тих, які були.. рядовими, згодом виростуть командири рот і батальйонів, вигартуються в боях політруки й комісари, командири полків і артдивізіонів (Гончар, II, 1959, 303); Я згадую: як ти була політруком ескадрону і брала Перекоп… (Сос., І, 1957, 88); Політрук роти прийшов до лікарського пункту (Панч, І, 1956, 603); Несподівано до штабної канцелярії зайшов той самий чорнявий льотчик з відзнаками старшого політрука (Баш, Надія, 1960, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 83.