ПОЛІФОНІ́Я, ї, ж. Багатоголосся в музиці, засноване на одночасному сполученні й розвитку ряду рівноправних мелодій. Г. Верьовка складає свої пісні в дусі народної підголоскової поліфонії (Мист., 6, 1967, 8); Йдучи за традиціями народного багатоголосся і використовуючи прийоми класичної поліфонії, Стеценко компонує свої твори з кількох мелодичних потоків (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 62); * Образно. Поліфонія думки і почуття характерна для новаторської поезії Тичини (Рад. літ-во, 7, 1967, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 84.