ПОЛІХРО́МНИЙ, а, е, спец. Прикм. до поліхромі́я. Зникли одноманітні сірі тони. Верстати випускають з поліхромним фарбуванням (Ком. Укр., 6, 1966, 49); В центральних районах [України] переважають червоні і сині [вишивки], а далі на Захід — поліхромні в одній якійсь кольоровій гамі (Нар. тв. та етн., 1, 1966, 55); // Який характеризується поліхромією. Розвивається [у сарматський час] так званий поліхромний стиль, у якому кольоровий ефект досягався шляхом поєднання на золотому або срібному фоні різних вставок з яскравого різнокольорового каміння і скла (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 84.