ПОМ’Я́ТИСЯ, мну́ся, мне́шся, док. 1 тільки 3 ос. Стати нерівним, зім’ятим; зім’ятися. Я їх [стрічки] поклала особне [окремо], щоб не.. пом’ялись (Л. Укр., V, 1956, 209); Букет в руці Фелікса дуже пом’явся та оббився (Ю. Янов., II, 1954, 46); * Образно. Знаю — злиняла, пом’ялася врода, не хочеться на себе і в дзеркало глянути (Гончар, II, 1959, 258).
2. перен., розм. Виявляти нерішучість, вагатися якийсь час. Старости потерлись, пом’ялись, а з хати не йдуть, мов ще чого ждуть (Укр.. казки, легенди.., 1957, 395); Він довго.. не сперечавсь, потерся, пом’явся та й мусив доставать гроші (Н.-Лев., І, 1956, 385); Пом’явся [когут] кілька хвилин і, поборовши страх, переступив поріг (Цюпа, Назустріч.., 1458, 291); Самійло Овсійович пом’явся:— М-м… На превеликий жаль, до сказаного Сергієм Антоновичем на п’ятихвилинці нічого додати не можу (Шовк., Людина.., 1962, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 140.